Управління державним боргом полягає у створенні таких умов, щоб держава була спроможна погасити свої поточні і капітальні борги.

Платоспроможність за внутрішніми позиками забез­печується переважно за рахунок внутрішніх джерел, а по зовнішніх боргах - за рахунок позитивного валютного сальдо торговельного балансу країни (продаємо на більші суми, ніж імпортуємо).

У разі суттєвих змін в економічному і фінансовому стані країни або ситуації на фінансових ринках світу мо­жуть вносити корективи у позикову політику держави у вигляді:

  • конверсії;
  • консолідації;
  • уніфікації;
  • обміну за регресивними співвідношеннями;
  • відстрочки погашення;
  • анулювання.

Конверсія означає зміну дохідності позики.

Консолідація пов’язана із зміною умов позики щодо строків її дії (часто у формі переоформлення попередньої позики на нову).

Уніфікація - об’єднання кількох позик в одну, що спрощує управління боргом.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попе­редніх позик на нові. Такий обмін дає змогу державі не сплачувати відсотків та не здійснювати погашення облігацій у повноцінний грошах після проведення гро­шової реформи.

Відстрочення погашення позики - сплата відсотків та погашення позики відкладається урядом на майбутнє, при цьому на період перенесення строків погашення, ви­плата доходів не проводиться.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості, визнання себе неплатоспромож­ною. Проте це зовсім не означає списання боргів креди­торам.