Життєдіяльність людини, як і підприємницька діяльність, в умовах ринку пов’язана з наявністю постійних ризиків - природних, підприємницьких, фінансових. В результаті стихійних лих, падіння ринкової кон’юнктури чи будь-яких інших непередбачуваних обставин фізичним та юридичним особам може бути завдано шкоди чи збитку.
Можливі два варіанти джерел відшкодування збитків:
а) фінансові ресурси, що знаходяться в обігу підприємства чи фізичної особи (цей шлях занадто ризиковий і пов’язаний із скороченням обсягів виробництва або повним припиненням його);
б) спеціальні цільові ресурси - резервні страхові фонди (більш прогресивний);
Другий варіант - створення резервних страхових фондів може існувати у трьох формах:
- фонди самострахування;
- централізоване страхове забезпечення;
- колективні страхові фонди.
Самострахування базується на індивідуальній відповідальності і полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа формує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних доходів. Це дуже дорога і нераціональна форма, пов’язана із вилученням із обігу значних сум фінансових ресурсів. Як правило, сфера самофінансування обмежена мінімальними потребами і утворюється з фінансових резервів юридичних осіб та певного резервування коштів фізичними особами.
Найбільш поширена ця форма у банківській сфері, де високий ступінь ризику і відповідальності. Знаходить місце також в сільському господарстві, що зазнає сильних погодних ризиків.
Централізоване страхове забезпечення базується на державній відповідальності і відшкодуванні втрат за рахунок загальнодержавних коштів (наприклад, резервного фонду Кабінету Міністрів). З цього фонду фінансуються витрати, пов’язані з надзвичайними подіями (землетрусами, повенями тощо). Державні фінанси не призначені для страхування юридичних і фізичних осіб, вони лише незначною мірою виконують цю функцію, і то тільки тих страхових відносин, які пов’язані з грошовими відносинами.