Для точнішого визначення співвідношення валют застосовується також метод валютного кошика. За цим методом національні валюти співвідносяться із умовною грошовою одиницею - 8БК (спеціальні права запозичення), яка визначається за питомою вагою п’яти найстабільніших національних валют у валютному кошику.
За аналогічним принципом була створена і міжнародна рахункова грошова одиниця - ЕКЮ, до валютного кошика якої увійшло 12 валют європейських країн. Вона виступала як розрахункова і кредитна одиниця в Європейському Союзі.
Розвиток європейської інтеграції на початку 2002 р. привів країни ЄС до переходу на єдину валюту - євро.
Часто в ролі загального еквівалента можуть виступати провідні валюти світу (долар СІЛА, німецька марка), відносно яких розраховується курс.
Проте встановлення вихідного курсу валют на основі споживчого чи валютного кошика являє лише основу валютного регулювання. Діючий курс суттєво коригують такі чинники:
- фінансові ( бюджетний дефіцит країни, державний борг, рівень інфляції, активність на фінансовому ринку, стабільність банківської системи);
- політичні (стабільність політичної системи і законодавства).
Платою за всякого роду нестабільність, за ризик, який потребує додаткового страхування, є зниження курсу національної валюти.
Встановлення курсу валют може відбуватися за двома методами:
- адміністративним (офіційний курс Нацбанку щодо співвідношення національної валюти до іноземних);
- ринковим ( на основі механізму ціноутворення на базі співвідношення попиту і пропозиції).
З 1976 року світова валютна система для встановлення реальних курсів валют користується «плаваючим курсом», встановленим на базі ринкового фінансового механізму.
Суб’єктами валютного ринку виступають:
- валютні біржі;
- брокерські контори;
- банки (Нацбанк, комерційні, міжнародні банки).
Залежно від характеру, обсягу валютних операцій,
кількості валют, що виставляються на торгах, розрізняють види валютних ринків:
- світові (Лондон, Париж, Токіо);
- регіональні;
- національні ( в Україні - Міжбанківська валютна біржа).