Ціною суспільних благ є податки. Відносини між платниками податків і державою стають поступово двосторонніми. Та сплата податків і отримання послуг від держави розведені в часі, а тому вигода суб’єктом відчувається слабо. Це породжує елемент примусу у сплаті податків.
Таким чином, податки можна визначити як систему примусового стягнення державою за встановленими правилами з юридичних і фізичних осіб певних коштів з метою використання їх для задоволення суспільних потреб.
Отже, критеріями при формуванні поняття податків є:
- сплата їх у примусовому порядку до державного бюджету;
- без еквівалентний характер цих платежів (без зустрічних зобов’язань держави);
- єдина методологія сплати і єдине джерело сплати (сплата за певними принципами, а джерелом є грошові доходи суб’єктів оподаткування).
Податки як економічна категорія об’єднують велике коло платежів, що за змістом суттєво відрізняються один від одного. Факторами, що поділяють їх на безпосередньо податки і податкові платежі є напрями і форми їх використання.
До податків відносять платежі, що здійснюються юридичними і фізичними особами до державного бюджету для виконання державою її функцій. На їх основі формуються державні фінанси. Всі інші, незалежно від їх призначення і форми сплати, вважаються податковими платежами (плата, відрахування, внески, збори). Податки становлять від 80 до 90% доходної частини Державного бюджету.
У фінансовій термінології застосовується п’ять термінів, що відображають фінансові платежі державі. Іноді плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття.
Плата (відповідає на питання «за що?») за ресурси, що є власністю держави (за водні ресурси, використання надр, деревину).
Відрахування і внески («на що?») передбачають цільове призначення платежів. Відрахування лише частково направляються за призначенням, а внески - повністю. Прикладом перших можуть бути відрахування на геологорозвідувальні роботи, а прикладом другого - внески до Пенсійного фонду, фонду соціального страхування, сприяння зайнятості.