Вчений А. Вагнер (представник німецької школи, 1870 рр.) доповнив Смітову теорію оподаткування теорією колективних потреб і ввів фінансові принципи - достатності і еластичності обкладання податками. Його система оподаткування враховувала баланс інтересів платників і держави (з пріоритетом останньої). Взагалі, він виступав за розширення державної діяльності (адміністративної, інвестиційної, соціально-культурної). Він сформулював дев’ять принципів оподаткування, які доповнили Смітові принципи:
- достатність і рухливість ;
- вибір належного джерела і об’єкта;
- загальність і рівність;
- визначеність, зручність, дешевизна.
З другої чверті XIX ст. фінансова наука остаточно виділилась із політекономії. «Сучасна теорія фінансів є значно більше результатом роботи одного XIX ст., ніж усіх попередніх». Перехід від абсолютизму до конституційного управління, що вимагало розгляду і затвердження бюджету народними представниками, обумовив розробку бюджетного права.
Бюджет, фінансове управління, контроль - елементи, яких не було в ученні Сміта і фізіократів, перетворились на важливі частини фінансової теорії. Якщо XVIII ст. пройшло для фінансової науки під прапором французів і англійців, то в XIX ст. у фінансовій науці домінували німецькі вчені. Фінансова наука отримала соціальні пріоритети замість індивідуалістичних і фіскальних.
В університетах світу з’являються кафедри фінансової науки, видаються визначні наукові праці. До таких робіт може бути віднесений підручник німецького вченого К. Рау (1806-1873 рр.) «Основи фінансової науки» (1832 р.), який півстоліття був основним не тільки в Німеччині, але і в інших країнах. І структурно він був дуже схожим на ті підручники, за якими вчаться нині майбутні фінансисти.